Для учнів групи 24ок (захист Вітчизни).

Травми грудної клітини.


 Закриті ушкодження грудної клітки
Здавлювання грудної клітки відбувається при обвалах гірсь­ких порід, між буферами вагонів і т. ін. Під впливом значного стиснен­ня груднини, а також ребер раптово підвищується внутрішній грудний тиск із витісненням венозної крові у верхню порожнисту вену, вени

шиї і голови. Вони сильно розтягуються кров'ю, дрібні вени розрива­ються, дають застійну кровотечу або точкові крововиливи. Крім того, від здавлювання легень рефлекторно замикається голосова щілина, що ще більш посилює застійні явища. Клінічно внаслідок такого здавлюван­ня грудної клітки на шкірі голови і шиї, а також на слизових оболонках м'якого піднебіння, кон'юнктиві, склері, у слуховому проході й на бара­банних перетинках з'являються множинні крапкові крововиливи. Шкіра голови та шиї стає темно-синьою. Ці крововиливи мають різку межу на рівні плечового пояса й цим відрізняються від інших ушкоджень.
Якщо не ушкоджені інші органи грудної порожнини, дрібні крап­кові крововиливи поступово розсмоктуються, хворий видужує.
Перша медична допомога. Дати знеболювальні речовини і тран­спортувати у напівсидячому положенні до лікувального закладу.
Переломи ребер становлять 10-15 % усіх переломів. їх поділяють на повні й неповні (тріщини, піднадкісничні переломи), поодинокі й множинні, зі зміщенням і без зміщення уламків. Прямі переломи ви­никають під час дії травмувального фактора на обмежену ділянку гру­дей, непрямі - дальше від місця прикладання травмувального агента в результаті здавлювання грудної клітки. Внаслідок здавлювання по діагоналі часто виникають подвійні або потрійні переломи одного ре­бра. При переломах ребер зі зміщенням можуть ушкоджуватися м'язи, судини, плевра й легені. Переломи нижніх ребер інколи поєднуються з ушкодженням органів черевної порожнини, насамперед печінки й се­лезінки.
При поодиноких переломах потерпілий скаржиться на сильний біль у місці перелому, що посилюється при кашлі, диханні й зміні положен­ня тіла. При пальпації проявляється локальний біль, іноді патологічна рухомість уламків і хрускіт у місці перелому. Віддалене від перелому натискування на ушкоджене ребро посилює біль. При множинних пе­реломах стан хворих важкий, при пальпації виразно проявляється па­тологічна рухомість кісткових уламків і крепітація в ділянці перелому. Нерідко наявні симптоми ушкодження легень і плеври, пневмотораксу, гемотораксу, а також повітря під шкірою над місцем перелому (під­шкірна емфізема).
Перша медична допомога. Дати потерпілому знеболювальні речо­вини, туго забинтувати (фіксуюча пов'язка, що накладається у момент максимального видиху) широким бинтом, рушником або іншим матеріа­лом та направити до лікувального закладу в напівсидячому положенні.
Переломи ключиці є найпоширенішими як у дітей, так і в дорос­лих (4-16 % усіх переломів). У дітей бувають неповні, піднадкісничні

переломи ключиці, у дорослих - багатоосколкові переломи з ушко­дженням судинно-нервового пучка, іноді з порушенням цілості шкіри (відкриті переломи). Діагноз ставлять на підставі деформації в ділян­ці ушкодженої ключиці, локального болю, порушень активних рухів у плечовому поясі.
Перша медична допомога полягає в накладанні пов'язки типу Дезо або підвішуванні руки на косинку. Такі потерпілі можуть самі до­братися до лікувального закладу.
Переломи лопатки характеризуються болісністю в ділянці пере­лому, яка збільшується під час рухів рукою. Виникає також припух­лість, крововилив на місці перелому. Плече спущене внаслідок болю, рухи кінцівки обмежені.
При першій медичній допомозі потрібно дати потерпілому зне­болювальні препарати, накласти здавлювальну хрестоподібну пов'язку на грудну клітку і транспортувати до лікувального закладу на носилках у напівсидячому положенні.

 Закриті та відкриті ушкодження органів грудної клітки

При закритих ушкодженнях органів грудної клітки можли­ві травми плеври, розриви легень, розвиток пневмотораксу, гемоторак­су й підшкірної емфіземи.
Забій грудної клітки часто виникає при автомобільній, залізнич­ній, трамвайній аваріях, а також при падінні з висоти тощо. Внаслідок такого забою грудна стінка тимчасово змінює свою конфігурацію, може статися множинний перелом ребер із пораненням їх відламками плеври й легень. Органи середостіння (серце, великі судини і бронхи) ушкоджуються рідко.
Внаслідок ушкодження плеври й легенів розвиваються внутрішній пневмоторакс, гемоторакс і підшкірна емфізема. У потерпілого спо­стерігається кровохаркання, іноді легеневі кровотечі. З'являється си­нюшність шкірних покривів, слизових оболонок, кашель із виділенням пінистої крові, пульс прискорюється, артеріальний тиск знижується.
Перша медична допомога. Потрібно дати потерпілому знеболю­вальні препарати й транспортувати до лікувального закладу на носил­ках у напівсидячому положенні.
Відкриті ушкодження органів грудної клітки поділяють на вогне­пальні й невогнепальні, проникаючі в порожнину плеври й непроникаючі, з ушкодженням кісток (ребер, груднини, ключиці, лопаток) і без

ушкодження. Вогнепальні поранення бувають сліпі, наскрізні й дотич­ні (кульові рани переважно наскрізні, осколкові - сліпі).
Непроникаючі поранення грудної клітки супроводяться сильною кровотечею й утворенням гематоми при ушкодженні міжреберних, під­лопаткової та інших артерій, у тяжких випадках - ударом або розривом легені. Найнебезпечнішими єпроникаючі поранення грудей, унаслі­док яких ушкоджується плевра, що призводить до шоку й кровотечі в плевральну порожнину та утворення пневмотораксу і поранення ор­ганів грудної порожнини (легень, серця, великих судин тощо).
Пневмотораксом називають наявність повітря в плевральній по­рожнині (мал. 79). Він виникає внаслідок проникнення повітря че­рез раневий канал грудної стінки при пораненні бронхів або легені. Розрізняють закритий, відкритий і клапанний пневмоторакси.
При закритому пневмотораксі повітря попадає у плевральну по­рожнину безпосередньо за предметом, який ушкоджує. Невеликі роз­міри ранового каналу, добре зміщування ушкоджених тканин, швидке утворення кров'яного згустку сприяють закриванню каналу, і плевраль­на порожнина не сполучається із зовнішнім середовищем. Невелике скупчення повітря у плевральній порожнині не спричинює значних функціональних порушень. Різновидом закритого пневмотораксу є штучний пневмоторакс, наприклад, під час лікування деяких форм ту­беркульозу легень.
При відкритому пневмотораксі повітря під час вдиху поступає у плевральну порожнину через рановий отвір у грудній клітці або в ле­гені, а при видиху виходить назовні. Входження повітря у плевральну порожнину викликає спадання (колапс) й зміщення ушкодженої легені та органів середостіння (трахеї, стравоходу, аорти) у здоровий бік, при видиху спадаюча легеня дещо розправляється, а середостіння зміщу­ється в попереднє положення.

Клапанний пневмоторакс - найбільш важка форма пневмото­раксу, оскільки повітря при кожному вдиху надходить у плевральну порожнину, а при видиху внаслідок утворення в ділянці рани грудної клітки перешкоди із м'яких тканин, подібної на клапан, не виходить назовні або виходить частково. Відбувається накопичення повітря у плевральній порожнині, що призводить до зростання внутрішньоплеврального тиску і зміщення органів середостіння у здоровий бік, при цьому різко зменшується легенева вентиляція і настає гостра дихальна недостатність та розлади серцево-судинної системи.

Симптоми пневмотораксу: біль у грудях, що посилюється при кашлі й диханні; болісний кашель із виділенням кров'янистої мокроти або пінистої крові (при пораненні легеневої тканини); задишка, що за­лежить від виду пневмотораксу, ціаноз; пульс прискорений, слабко на­повнений, артеріальний тиск знижений. При відкритому пневмоторак­сі під час вдиху повітря входить і заходить через рану з присмоктуючим звуком. При клапанному пневмотораксі, крім вказаних симптомів, серце і середостіння зміщуються у здоровий бік, значно збільшується задишка, виникають розлади кровообігу. Груди мають бочкоподібну форму, міжреберні проміжки згладжені.
Гемоторакс - це скупчення крові у плевральній порожнині вна­слідок ушкодження судин грудної стінки, легенів і органів середостін­ня. Розрізняють малі, середні й великі гемоторакси. При малих гемото­раксах у плевральну порожнину виливається до 200 мл крові й рівень "її досягає нижче середини лопаток, при середніх - кров піднімається до середини лопаток, при великих - ще вище, заповнюючи всю плев­ральну порожнину. Симптоми гемотораксу залежать від об'єму вили­тої крові. При малому гемотораксі в потерпілого виникає біль у грудях, помірна задишка, температура тіла підвищується до 38 °С. Для серед­нього гемотораксу також характерний біль у грудях і значно вираже­на задишка. Хворих турбує кашель, температура тіла підвищується до 39,0-39,5 °С. На боці гемотораксу грудна клітка відстає від акту дихан­ня. У потерпілого з'являються симптоми гострого недокрів'я (блідість шкірних покривів, синюшність обличчя, пульс прискорений, ниткопо­дібний, артеріальний тиск знижений), при найменшому навантаженні стан потерпілого значно погіршується.
Гемопневмоторакс - це скупчення крові й повітря у плевральній по­рожнині, коли може вилитися до 1,5-2,0 л крові. Гемопневмоторакс мо­же бути одно- і двобічним.

Першу медичну до-помогунадають у такій послідовності. На рану накладають стерильну пов'язку, а при кровоте­чах - здавлювальну, по­тім - герметичну (оклюзійну) пов'язку при зо­внішньому закритому і клапанному пневмо-тораксах (мал. 80). При цьому після змазування шкіри навколо рани 5 % спиртовим розчином йоду на рану накладають стерильну серветку, яку (за типом компресу) закривають поліетилено­вою плівкою з індивідуального перев'язувального пакета (або поліх-лорвініловою, липким пластирем, вазеліном) так, щоб краї цієї ткани­ни виходили за межі серветки на 3—4 см і прилягали до шкіри. Після цього на плівку кладуть шар вати, пов'язку закріплюють спірально на грудну клітку на лямках або кладуть на рану пластирну пов'язку (мал. 81). Вводять знеболювальну речовину. Потерпілого транспорту­ють на носилках у напівсидячому положенні.
Д/з: прочитати текст, виписати основні терміни.